Общее·количество·просмотров·страницы

понедельник, 25 декабря 2017 г.

Про каву, цукерки "Рошен" та мохерові берети

«Кава на Майдані» наочно показала кілька дуже важливих речей, які ми маємо бачити й розуміти.



Як би учасники акції не демонстрували захват і як би противники їхні всіляко не підкреслювали провал заходу, але є кілька об’єктивних речей, які не змінити ані тим, ані іншим. Давайте подивимося що сталося.
КІЛЬКІСТЬ.
Деякі з учасників акції «Кава на Майдані» озвучують число присутніх у 2 і навіть 2,5 тисячі осіб. Це не так. Візуально кількість людей, які вийшли випити кави та поспілкуватися, можна визначити приблизно у 800 людей. Це те, що спостерігалося одномоментно. Враховуючи, що частина людей йшла, частина приходила не на 12, а пізніше, частина ховалася від дощу у найближчих кафе, кількість тих, хто взяв участь у заході — до 1,5 тисячі.
В принципі, спостерігаючи за веб-камерами на Майдані можна цілком співставити кількість тих, хто прийшов учора з кількістю тих, кого збирав на свої мітинги Саакашвілі. Але. Питання тут зовсім не в кількості, а — в якості. А тут у «революціонерів» у порівнянні з «порохоботами» суцільна біда.
ЯКІСТЬ.
Неозброєним оком було видно, наскільки «порохоботи», які зібралися вчора попити кави з цукерками «Рошен» відрізняються від учасників заходів, що їх організовували Саакашвілі, Семенченко, Парасюк та компанія.
Два полюси настроїв, морального, інтелектуального, енергетичного рівня: з одного боку Тетяна Ричкова, молода, сильна, симпатична жінка, яка пройшла через пекло випробувань і залишилася оптимісткою, енергійною людиною, яка створює, а з іншого — Богуцька, отруйна, мов перекислий салат «Олів`є».
На «каві» люди дійсно спілкувалися. В чудовому настрої, з усмішками, жартами; з відкритими обличчями і душами. Он там обнімаються вояки-побратими з АТО, а там — дівчата-волонтерки. А там зустрілися блогери, відомі і не дуже. Письменники, поети, журналісти, підприємці, котрі не один десяток тисяч гривень пожертвували на різні суспільні та військові проекти. Всі з цурками, пригощають знайомих і незнайомих; відбувається броунівський рух від однієї компанії до іншої. Там обговорюють новітнє озброєння, розроблене українськими конструкторами; там дискутують на тему ринку сільгоспземель; там згадують бої, в яких стояли плечем до плеча; там обговорюють фільм «Кіборги», а он там не на жарт схрестили мечі в дискусії щодо політики на Донбасі після його визволення.
Головне — ніхто не озирається навколо: а скільки нас? І немає організаторів. Від слова «зовсім». І трибуни немає. Ніхто не «штовхає» полум’яних промов; ніхто не махає прапорами. Тут націоналіст-доброволець з ДУК ПС спокійно і розважливо спілкується з переконаним лібералом, а «рідновір» — з православним священиком. Тут можна відстоювати власну думку й тобі за це не лише нічого не буде, але тебе за це поважатимуть.
Сюди прийшли не заради 200 гривень. Вони самі за власні кошти придбали цукерки й каву, аби пригостити друзів.
Тут — життя. Тут — переважно молоді жінки та чоловіки, які народять здорових українських дітей. Тут — українська еліта. Тут — майбутнє України. Тут — серед цих людей, середній вік яких — «30» пили каву майбутні міністри, депутати і напевне — майбутній президент. Бо попереду в них — ціле життя. Тридцять років це лише старт…
А от ті, хто мітингував перед трибуною із Саакашвілі, Богуцькою, Семенченком і Парасюком — це зовсім інший контингент. Вони вже не здатні нікого народити. І жодної ідеї продукувати не здатні. Їхній середній вік — 50. Вони родом з СРСР. Вони не уявляють себе без вождя. Без того, хто скаже їм, що робити.
Головне — вони просякнуті ненавистю, що аж пашіє з-під їхніх мохерових беретів та облізлих шапок-вушанок. Вони ненавидять все навколо себе. І в глибині душі — самих себе, своє невдале, даремно прожите життя. Про що вони спілкуються поміж собою? «Злочинна влада, тарифи, ціни, ліки, хвороби…» А ще «Відняти, поділити, розстріляти, повістити, Сталіна треба…».
Половина з них, якби не заборонили КПУ, були б на мітингах Симоненка. І — страшна, нетамована лють. Вони ладні розірвати незгідних. Вони ладні опонента топтати, топтати, топтати…
Подивіться на обличчя людей з цукерками «Рошен» в руках і на обличчя тих, хто ці цукерки топче. До речі, і топче дуже цікаво — попередньо сховавши пригорщу в кишеню. А ще вони без 200 гривень не прийдуть. Нема дурних — задурно.
Вони є минулим. Минуде помирає повільно. А під час помирання, отруює своєю трупною отрутою все навколо. Але воно мимирає. Мойсей волив свій народ пустелею 40 років саме для того, аби вивтрилася трупна отрута. Аби на Землю обітувану привести молодих, здатних народити сильних красивих дітей і побудувати сильну красиву державу.

КІЛЬКІСТЬ  І  ЯКІСТЬ.
Згідно з Марксистсько-Ленінським «вченням», особливим «законам» цієї філософії, кількість обов’язково переходить у якість. Дурня абсолютна. Скільки не нагромаджуй гній, він гноєм і залишиться, у золото не перетвориться. Набери в команду хоч тисячу посередніх футболістів — Мессі з них не вийде. Мессі – це штучний товар. Тому вони такі дорогі.
Але ті, хто організовував «революцію», користується маячнею з Марксизму. Досі. Тому трусяться над деякими речами. Тому намагаються з «майданів» Саакашвілі-Семенченка «накрутити» 100 тисяч. Тому намагаються з «Каво-Майдану» зробити сходку «200 нещасних порохоботів». Для них кількість – все. Вони просто не розуміють, що один, скажімо, Паштет-Белянский якісно перевищує всіх п’яних люмпенів, що їх Саакашвілі з Семенченком здатні зібрати за 200 гривень. Хай їх хоч 100 тисяч буде, але всі разом вони не здатні створити роман Дмитра Вовняко-Калинчука «Дівча в прицілі».
РІЗДВО.
Не знаю, чи це випадковість, що «Кава на Майдані» випала саме на Різдво. На день Зимового Сонцестояння, коли, за езотеричними легендами, починається процес Творення, Народження.
Дехто вже визначив те, що сталося вчора на Майдані «народженням громадянського суспільства». Не згоден. Громадянське суспільство зародилося на Майдані 2005; зростало на Майдані 2014, а народилося на світ за кілька місяців, коли тисячі волонтерів, ризикуючи життям, поїхали на фронт — годувати те, на що стараннями «колишніх» перетворилася українська армія.
А вчора це суспільство лише продемонструвало кремлівським ляльководам «революції»: воно нікуди не ділося й замість тисячі, що вчора пришла попити каву, в будь-який момент вийде 500 тисяч. Лише не з цукерками – з дринами.
А жалюгідне збіговисько люмпенів «за 200 гривень», хоч назви його «Супермайданом» — створити нічого не здатне.
Колись давно читав фантастичне оповідання. Людство на межі екологічної катастрофи. Світовий океан забруднено.  Й одного разу з його глибин піднімається гігантське чудисько. І його представники висувають урядам Землі ультиматум: змінити ставлення до Природи. Намагання влади розбомбити таємничого гіганта ні до чого не призводять, у відповідь самі собою невідомим чином починають «вирубатися» електростанції та заводи.
І влада змушена виконати умови загадкового гіганта.
А тоді він починає розпадатися й розчинятися в океані. Й один із вчених, шокований ричить типу «Він розпадається на клітини! На найпростіші!»
Як на мене, дуже схоже на Майдан. І скільки не черпай відром океанську воду — штучно створити гіганта неможливо. Він постає з клітинок тоді, коли цього потребує Природа».
Цього так і не зрозуміли ті, хто хоче штучно повторити Майдан.
ВИСНОВОК.
Саме тому, що Майдан не можна створити, вони його так бояться. І ненавидять. Саме тому, така ненависть до «Кави на Майдані». І такий страх перед ним. Саме тому стільки брехні, люті, ненависті.
Вони навіть не усвідомлюють наскільки жалюгідними виглядають.
Сальєрі може ненавидіти Моцарта. І розповідати по забігайлівками, що Моцарт є нездарою. Завсідники забігайлівок киватимуть і плескатимуть Сальєрі по плечу, і залюбки погоджуватися – поки Сальєрі платить за випивку. Адже завсідники забігайлівок не слухають музику ані Моцарта, ані Сальєрі. Вони слухають частушки.

Але в історичному масштабі перемагає Моцарт. А Сальєрі… А Сальєрі залишиться в історії лише як ворог і заздрісник Моцарта.

Комментариев нет:

Отправить комментарий