Отже, панове, що ми маємо? А маємо ми чергову «зраду»,
про яку чомусь мовчать великі патріото-револьюцьонери. Порошенко, гад, таки НЕ здав Україну в обмін на Ліпецьку
хвабрику. Як тепер жити видатним диванним експертам, невизнаним геніям військової
стратегії та геополітики? Що тепер робити нащадкам Талейрана, Наполеона, принца
Конде й Вінстона Черчілля? Де тепер брати джерела для поповнення кількості
підписантів та лайкателів у Фейсбуці? О, цей зрадливий Порошенко! Хоча б
попередив заздалегідь що збирається робити… Хоча б візвітував перед «диванними»
заздалегідь, аби був час придумати новий напрям «зради»…
Насправді, «диванні» самі винні. Тисячу разів ми звертали
їхню увагу на хитрість, виваженість і терпіння Порошенка. Тисячі разів радили
хоч трохи думати головою, а не волати слідом за провокаторами «всьопропало». І
от настав час збирати каміння.
Сьогодні Ірина Геращенко, уповноважений Президента
України з мирного врегулювання на Донбасі взяла та й брязнула об стіл нове повідомлення
з надр Банкової. Але цього разу вже не про «мирні ініціативи» йдеться, не до
скиглення «не бий нас, о великий і страшний Путін», яке так не подобалося
багатьом українцям. Йдеться вже про повноцінний ультиматум Путіну. Не перманентно похмільному Захарченку, не
страждаючому на переїдання і запори Плотницькому – кому вони цікаві і що вони
вирішують – Путіну. Не з боку Обами – з боку Порошенка. І вже без отих «не бий
нас…»
Вперше українска сторона публічно
виставила дуже жорсткі вимоги до Москви.
Нє, Київ не вийшов з «Мінська-2». Формально. Просто він раптово (і поточна ціна
на бочку Brent 28.17 та офіційний курс рубля до долара 79.4614, давайте
погодимося, тут ні до чого) почав трактувати умови «Мінська-2» так, що
Владіміру Владіміровічу тільки завити про «удар у спину» залишається.
«Пендель» підготували
кремлівському «велетню геополітики» просто чарівний. Спеціально беру
повідомлення з московського «Мила.ру», який традиційно підсолоджує пігулки, які
останнім часом регулярно підносять Владіміру (Недо)Великому:
«Украинская сторона занимает одну
позицию, что выборы на оккупированных территориях могут произойти
при важных предпосылках. Это подключение украинских медиа, разоружение,
отвода техники, допуск ОБСЕ на оккупированные территории
и в первую очередь - к границе украино-российской, где
должно быть возвращен украинский контроль, вывод иностранных войск» (https://news.mail.ru/politics/24579430/?frommail=1).
Отже, попри
стєнанія деяких найманих Кремлем блогерів, «еспердів» та видатних опозиційних «діячів»
про «Ліпецьку зраду», чітко і недвозначно Путіну поставлено умови, які фактично призводять до знищення «Новоросії»
як такої. Розберемо чому вимоги Києва є нахабним і болючим копняком під кістлявий
зад недофюрера.
1. Виведення
всіх російських військ з території Донбасу разом із технікою. Зараз кількість російських
«віпускничків» коливається в межі 1/4 від загальної кількості «армії»
Лугандонії. Навіть зараз в «обороні» цих недодержав зяють такі проріхи, що в
будь-якого зеленого лейтенантика при погляді на мапу, волосся дибки підніметься.
Головне –
росіяни «підпирали» ватно-алкоголічні «корпуси» Лугандонії на найбільш
загрозливих напрямках. Якщо вони підуть – утримувати лінію фронту довжиною у
півтисячі кілометрів 30 тисячами алканів та наркош не зміг би навіть гібрид
Наполеона, Олександра Македонського і Велінгтона.
Саме тому
Захарченко оголосив (на моїй пам’яті вже чи не вшосте) загальну мобілізацію
чоловіків призовного віку. Йому катастрофічно не вистачає «гарматного м’яса. Проте, цей його крок не лише не рятує – він згубний.
Чому? Бо викличе масову втечу людей – ДНР просто спорожніє. Бо викличе масове
обурення навіть серед «вати», яка була не проти аби її «захищали від хунти»,
але сама в окопи не хоче ні зі яких обставин. Бо викличе масове обурення
найпослідовнішими фанами «Рускава міра» - обталапаних жіночок «за
бальзаківського» віку: одна справа сидіти перед телеком і любити Путіна, а інша
– чекати коли замість твого мобілізованого синка привезуть смалені чоботи.
Уявімо, що
Захаренко поставив під ружжо додатково 50 тисяч солдатів. Але де брати ті ружжа,
і боєприпаси, і жрачку, і однострої, і транспорт, і медикаменти, і казарми, і
ліжка, і гроші на «зарплату»? А надійність? Да все те «воїнство» покидає автомати
й розбіжиться за першої ж нагоди!
Кажете,
жрачку, набої та берці росіяни підвезуть? Ага, щазз! Бо тут бачимо другий пункт
ультиматуму.
2.
Повернення українського контролю над кордоном між Україною і Росією. Таким
чином бойовичків відрізають навіть теоретично від всіх тих сумнівних благ, про
які йшлося вище. Більше того – їх відрізають від можливості змазати п’яти салом
і опинитися десь під Челябінськом.
«Сто разів вступити у
битву і сто разів її виграти – це не краще з кращого; краще з кращого –
підкорити чуду армію, не вступаючи у битву»
(Сунь Цзи)
Це удар не
лише по забезпеченню ватно-алкоголічних військ набоями, горілкою і цигейковими
шапками, це вибиває з Донбасу ще одну категорію «воїнів» - т.з. російських «добровольців».
Навряд чи вони сидітиму і спокійно дивитимуться, як перекривається їхня дорога
до фатерланду. Тож однієї темної ночі Захарченко з Плотницьким можуть не дорахуватися
ще половини від тієї половини, що залишиться в строю після відходу російських військових.
А навіщо на
кордоні ОБСЄ? А затим, аби унеможливити те, що відбувалося влітку 2014 року –
обстріли території України з земель Донських, яких (обстрілів), за словами
Путіна, «не було».
«Спочатку будь як
безневинна дівчина - і противник відкриє у себе двері. Потім же будь як
вирвався заєць - і супротивник не встигне прийняти заходів до захисту»
(Сунь Цзи).
3.
Роззброєння. Навіть не вказано кого. Просто роззброїти. Всіх. Під наглядом
ОБСЄ. Тобто роззброїти не лише похмільних «проплаченців» на блокпостах, але й
особисту охорону «вождів». Тут навіть писати більше нема чого.
«Той, хто знає, коли він
може битися, а коли не може, буде переможцем»
(Сунь Цзи)
4.
Підключення українських медіа. Якщо це відбудеться – кранти «Новоросії», яка ще
живе за рахунок тих 20-30% ватних пенсіонно-люмпенських ідіотів, які вірять, що
на вулицях Києва валяються трупи померлих від голоду, на деревах бовтаються повішені
православні незайманиці, а бруківкою з криками «Зіг Хайль» крокують, вибиваючи
підкованими підборами, іскри, негри з 82-ї повітрянодесантної дивізії армії
США.
Як відомо,
пропаганда та розвідка – найперша зброя на війні. Може, саме тому Банкова так
мляво реагувала на діяльність «Інтера», «1+1», каналу 112 та інших помийниць –
навряд чи навіть у пласкі мізки ватноголових громадян «Новоросії» вкладеться
дивна ситуація, коли «хунта» терпить критику і навіть брехливі нападки на свою
адресу, а у Верховній Раді репетує Бондаренчиха.
Зіграли свою
роль і «всепропальщики», і «зрадофіли». Вони кричали, вони ремствували, вони волали
і кляли Порошенка та «злочинну владу». Великі революціонери скакали на
трибунах, закликаючи до нового Майдану. Порошенко мовчав. Майже мовчав. Навіть
його прес-конференції справляли враження що Президент прикриває слабкість свою
і держави. Ми, до речі, не знаємо і ніколи не дізнаємося (диванні експерти дуже
хотіли аби перед ними звітували) скількох шипунів виявила наша контррозвідка,
але не чіпала, «впарюючи» через них дезу про те, що скоро режим Порошенка
впаде, що скоро – Третій майдан, що все тримається на волосинці. Що армія гола
й боса. Тут ( і з «всьопропальщиками», і зі справжніми агентами) все відбулося
відповідності до відомої мудрості:
«Якщо ти дізнався, що у
тебе з'явився шпигун противника
і стежить за тобою, обов'язково впливай на
нього вигодою;
введи його до себе і
помісти його у себе»
(Сунь Цзи).
Але і це ще
не все. Є ще пункт 5. Порошенко (вустами Геращенко) робить контрольний постріл:
«… необходимо отменить результаты псевдовыборов,
которые боевики объявили в ноябре 2014 года» (https://news.mail.ru/politics/24579430/?frommail=1).
Спитаємо
себе: навіщо ця умова? Ті вибори і так ніхто не визнавав, ані Київ, ані Брюссель,
ані Вашингтон, ані навіть Москва. Просто жест?
О, не
поспішайте з висновками. Як вам така версія: відміна результатів отих виборів
ставить Захарченка, Плотницького та всю їхню «вертикаль влади» поза навіть тією
фейковою легітимністю. Поза навіть їхніми законами. Закони, до речі, теж
скасовує, бо прийняті вони людьми, дУпутатства яких наче й не було.
ДНР-ЛНР
залишається без навіть тієї «легітимної влади». І от питання: а хто в такому
випадку організовуватиме майбутні вибори за українським законодавством? Хто
формуватиме виборчі комісії, реєструватиме кандидатів, платитиме членам
дільничних комісій, контролюватиме їхню діяльність, слідкуватиме за агітацією,
захищатиме кандидатів від загроз?
Лише ОБСЄ –
більш нема кому. Але для цього ОБСЄ мусить мати не лише пряника, але й батога.
Хто охоронятиме виборчі дільниці, кандидатів, членів ДВК, білдборди з агітацією,
склади з агіпродукцією кандидатів і партій? Хто охоронятиме самих функціонерів
ОБСЄ? Хто підтримуватиме елементарний порядок і боротиметься з мародерами та
терористами?
Вангую, як
тільки Москва прийме цей ультиматум, постане питання про введення на окуповані
території миротворчих сил чи то ООН, чи то поліційних сил ЄС (друге
ймовірніше). І широкомасштабні зачистки найбільш кривавих «новоросійців» під
приводом боротьби з тероризмом вангую.
А тепер –
увага! Виділяю для особливо активних шукачів «зради»: лише після виконання всіх цих умов Київ погоджується запускати процес
виборів на окупованих територіях.
І ще увага!
Теж особливо активним. На випередження їхніх стогонів про «Захарченко в
парламенті» та «особливих статусів».
Паралельно з
Геращенко обізвався і сам Президент України. Знову слово ЗМІ, які ніколи не
кажуть нічого дорбого про Порошенка, а часто просто його оббріхують. Тиждень
тому «Дзеркало тижня» під керівництвом дружини великого полководця Анатолія
Гриценка розігнало країною галас про те, що Порошенко (начебто) таємно
зустрічався з Гризловим і «здав» Україну. Отже надамо слово «зрадошукачам»:
«Законопроект о внесении изменений в
Конституцию (в части самоуправления) не будет выноситься на рассмотрении
Верховной Рады Украины на текущей сессии, так как в парламенте не нашлось 300
депутатов, готовых его поддержать» (http://zn.ua/POLITICS/vnesenie-popravok-v-kontitutciyu-otlozheno-lyashko-201781_.html).
Хтось скаже: ага, залили за шкіру сала Пороху – не вистачає
в зрадника голосів для зради! Напевне, і пані Мостова, яка це друкувала, теж
зловтішалася.
Нє, товаріщщі. Тут інше. Оце і є власне сам копняк
Владіміричу. Той копняк лише побачити треба. Голоси у нас, коли треба, завжди
знаходилися. Знайшли б і зараз – нікуди б не ділися і Ляшко, і комбат «Насіння»,
і великий борець за народне щастя Поросюк. З нашими депутатами голоси – не проблема.
«відсутність голосів» це, друзі – привід. Говорячи мовою Захарченко-Мотороли-Гіві
– «відмазка». Головне тут ось що (знову виділяю для найзатятіших шукачів «зради»
та членів секти «Всьопропало»):
Фактично оголошено, що поправкам до Конституції в частині надання
окупованим територіям Донбасу особливого статусу – фсьо. А під яким соусом оте «фсьо»
подали – нікого не цікавить.
Пункт про «особливий статус» був частиною «Мінська-2».
Але термін мінських угод збіг о 00.00.00 1 січня 2016 року. Московські товариші
та їхні «шарікови» в Донецьку та Луганську не погодилися? Затягували як могли?
Ну і прапор «Новоросії» вам в руки. Тут вам не там – нафта Brent, поки я писав
цю статтю – 28.09, її трусить, як абригена блок-посту під Брянкою без «дози». І
державний борг РФ за курсом рубля 80 з 26% піднімається до 54% ВВП.
Так от. Ми не йшли у наступ. Ми не кидали своїх солдат на
штурм бетонованих ДОТів та закопані в землю танки; не гнали героїчних наших «кіборгів»
під залпи «Градів» та «Акацій». За цей рік тисячі матерів не почули серед ночі
страшного дзвінка.
Ми виграли час. Відповідно до всіх порад великого Сунь
Цзи, ми дочекалися, доки «Новоросія», мов гниле яблуко під легким поривом
вітерцю впаде з кілки й хряснеться об землю, залишивши по собі смердючу потворну
пляму. Яблучко ще поки висить, воно ще догниває, але вже шелестить у кроні
вітер. Ще буде в нас багато роботи, аби зішкребти ту пляму з доріжки – це не
так просто і дуже огидно. Але ми досягли головного: ми зберегли країну від
захоплення «Русскім міром» і ми виграли час, наново сформувавши хоч і не надто
сильну в порівнянні з ізраїльською, але достатньо дієву армію; ми дочекавшись,
коли у двоголової потвори від недоїдання та цинги випадуть кігті й згниють дзьоби.
Війна - це шлях обману. Тому, навіть якщо ти здатний,
показуй супротивникові свою нездатність. Коли повинен
ввести
в бій свої сили,
вдавай бездіяльним. Коли мета близько,
показуй, ніби вона далеко; коли ж вона дійсно далеко,
створюй враження, що вона близько»
(Сунь Цзи).
Можете сперечатися і лаяти мене, можете обзивати «порохоботом».
Можете звинуватити в надмірному оптимізмі – сам знаю що він надмірний. Але
оптимістом бути краще, ніж плакати й шукати «зради». Печінка здоровіша і
психіка не дуже викаблучується.
Тож будьмо оптимістами і сподіватимемося, що цей мій
аналіз дилетанта хоча би наполовину вірний.
Шануймося.
ПАВЛО ПРАВИЙ
Комментариев нет:
Отправить комментарий